Дмитро Колесник пастор церкви

Я виріс у неповній сім’ї. Мій батько залишив нас, коли мені було 3 роки. Весь тягар виховання і забезпечення впав на плечі матері. Ми жили досить бідно. Про Бога ми ніколи не розмовляли. Весь час мама витрачала на заробітки, турботу про мене і намагання влаштувати особисте життя. Треба сказати, що все це в неї виходило не найкращим чином – завжди відчувалась її потреба в сильному чоловічому плечі. Мені також завжди бракувало батьківського авторитету. Я мріяв про повноцінну сім’ю, але ніколи не мав її. Я також мріяв в майбутньому створити таку сім’ю, якої був позбавлений у своєму дитинстві. В школі, в своєму класі я належав до переважної меншості тих, кому також не пощастило мати батька. Тому я завжди відчував комплекси в цьому зв’язку. Коли я дивився на однокласників, які жили в повних сім’ях, я завжди заздрив їм і мріяв бути на їх місці.

В принципі, я не можу сказати, що жив безбарвно. Я займався спортом, їздив на змагання, непогано вчився в школі, мав багато друзів. Та й мама робили все, щоб я не відчував ні в чому потреби. Але все-таки я завжди відчував, що мені бракує чоловічого спілкування і дружби. Я вирішив, що коли виросту, то обов’язково спробую побудувати сім’ю своєї мрії.

У 18 років я пішов служити у військо. Саме там мене застала страшна новина про смерть моєї матері. Після повернення зі служби, я в повноті зміг відчути свою одинокість і тому, коли познайомився з Наталею, я з жадібністю схопився за ці відносини. Вони розвивались досить швидко і бурхливо. Я вірив, що зустрів людину, яка допоможе мені створити таку сім’ю, про яку я завжди мріяв.

Через вісім місяців після нашого знайомства ми одружились і вже одразу після весілля мої рожеві уявлення про наші відносини раптом почали розсіюватись під тиском щоденних побутових сварок. Напевно не можна сказати, що наше життя було найгіршим. Слава Богу, такі речі, як зрада і пияцтво не були нашими проблемами. Проте ми часто не могли , чи не хотіли знайти спільної мови в буденних дрібницях, проявляли егоїзм і впертість, інколи навіть могли не розмовляти один з одним по декілька днів. Всього за шість місяців подружнього життя, ми перетворились в напівчужих людей. Звичайно ж, на людях ми намагались вдавати щасливу сім’ю, але часто в нас це дуже погано виходило. Бувало, ми могли сваритись просто на вулиці, не звертаючи увагу на перехожих. Я поступово зрозумів, що дитяча мрія про щасливу сім’ю відділяється від мене назавжди.

У мене були віруючі родичі, які належали до Євангельської церкви. Вони були старшими за нас приблизно на 15 років. Час від часу ми були запрошеними до них в гості на дні народження, чи якісь християнські свята. Мене завжди дивували ті відносини любові і ніжності, які я спостерігав у цій сім’ї. Я не міг зрозуміти, як вони, проживши разом більше п’ятнадцяти років, все ще тримаються за ручки і називають один одного ласкавими словами, словами, які я за ці декілька місяців подружнього життя взагалі забув. Мене дуже приваблювали такі відносини, але я не хотів ходити в їх церкву! Тому прогнавши свої думки, я знову повертався до свого звичайного життя.

Одного разу родичі, про яких я говорив вище, дали нам з Наталею запрошення на велику Євангелізаційну програму, яка проходила в нашому місті. Ми зовсім не хотіли йти на щось подібне, але щоб не бути неввічливими, погодились один раз зайти. Коли ми прийшли на велотрек, там вже було багато народу. Ми сіли десь збоку, щоб на нас ніхто не звертав уваги, і щоб при першій нагоді можна було скоро чкурнути геть. Тим більше, що це був один із не найкращих періодів наших взаємин: ми прийшли на християнську програму, не розмовляючи один з одним!

Коли розпочалась програма, думки про те, що ми не туди потрапили поступово розвіялись. А коли проповідник почав доносити до слухачів Євангелію, я відчув, що десь глибоко всередині в мене з’являється бажання щось змінити у своєму житті. Згодом я дізнався, що подібні переживання були і в моєї дружини. В кінці проповіді, проповідник запросив тих, хто б хотів покаятись і віддати своє життя Ісусу Христу вийти наперед і помолитись особливою молитвою. Після кількох хвилин боротьби, які здавались нам вічністю, ми з дружиною разом вийшли наперед і в молитві віддали своє життя в руки Ісуса Христа.

І хоч ідучи додому, ми все ще не розмовляли, з того дня наше життя змінилось назавжди. Після євангелізації нас запросили в групу, де вивчалась Біблія. Там ми ближче познайомились з Писанням і з того часу вивчення Біблії стало невід’ємною частиною нашого життя. З часом ми почали відвідувати євангельську церкву, де ясно проповідувалось Слово Боже. Церва була маленькою і переважна кількість людей були старенькими, але нас там зустріли з любов’ю, і ми відчули себе як в сім’ї. Бог поступово почав змінювати нас і дав нам двох чудових дітей. Я згадав всі ласкаві та ніжні слова, які на той момент вже встиг зовсім забути. Ми з Наталею почали будувати нашу сім’ю на Біблійних принципах, Ісус став головним серед нас. Це допомогло відновити все втрачене між нами і розпочати все спочатку.

Коли наші дітки підросли, ми навчили їх молитись разом з нами. Одного разу, молячись з дітками перед сном, я почув, як обидва вони в своїй молитві сказали Богові такі слова: «Боже, я дякую тобі, що ми найщасливіша сім’я на світі!» Сльози щастя потекли по моїх щоках. Я відчув, що мрія мого дитинства здійснилась в моєму житті! Її подарував нам Ісус!

Через декілька місяців мого перебування в церкві, пастор запропонував мені розпочати там молодіжне служіння. Я погодився. За чотири роки наша церква завдяки молоді виросла приблизно втричі і сильно омолодилась. І тоді в моєму серці зародилась мрія про утворення нової церкви. Я не буду описувати всієї боротьби і труднощів, але сьогодні я вдячний Господу, Який допоміг мені не відступити і досягнути багатьох цілей! Я знаю, що коли Його рука над нами, ми можемо досягнути в житті неймовірних висот. Я дякую моєму Ісусу, за Його постійну присутність і чудеса у всіх сферах мого життя!

Сім'я Колесників
Цікава стаття? Поділися їй з іншими:

У вас немає прав коментувати статті, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть на сайт